Altitude

На моєму шляху виникали і зникали люди різного ґатунку, деякі залишали по собі слід, немов комети, деякі щезали безслідно. Декого Я не міг забути, а хтось ніяк не міг позбутись мене, і у тому вакуумі ставало все більш і більш незатишно й огидно. Та деякі люди виникали на моєму шляху яскраво і ефектно, як наднові, і зароджували своїми появами цілі галактики - сукопності нових звичок і захоплень, що переростали у залежність, світогляд та власну філософію. На моєму шляху трапилась Людина, що, без перебільшень, змінила мене і моє життя, Людина, що показала мені стежку, яка дещо відрізнялась від тротуару, яким Я крокував. Людина, яка своїм "Прівєт, Ванька!" щоразу викликає у мене радісну аритмію і передчуття чергових неймовірних пригод.

Ігор Андрійович, низький уклін Тобі, Друже!

Розкажу вам трохи за цю персону, бо щиро бажаю, всім і кожному, зустріти собі власного Командіра 😉
Це абсолютно надзвичайна Людина, що ніколи не панікує, ніколи не падає духом і при цьому майже не матюкається, людина, що з батьківською любов'ю та ніжністю, ангельською зовнішністю та чортами в очах, залізною рукою направляє молодь на путь істину, не забуваючи обирати для них найкрасивішу стежку і триразове харчування на маршруті. Надзвичайно талановита Людина, що на п'ятий день подорожі вміє дістати із рюкзака, десь на Говерлі, пляшку шампанського і нєучтьонку снікерсів, Людина, що практикує, без перебільшень, божественний плов із тушняка чи сушеного м'яса, Людина, що за суворістю власного амплуа, не дуже вдало ховає романтика і доброзичливого весельчака 😜

За Його допомоги зо мною трапилась Гора... Своєрідний камінг-аут, чи ініціація, якщо бажаєте, була проведена непривітними і вологими говерлянськими схилами у вересні 2013 року, і не було й дня, щоби Я, з теплом у серці, не згадував тієї миті солодкого знайомства. Поступово мій емоційний вакуум заповнювався добрими, як мій Дідо, та теплими, як парне молоко спогадами, а серце сповнювалось надією та диким голодом до тих красот, тих явищ та загадкової величі Гір. То був період відкриттів, той самий, коли боїшся лишній раз моргнути, аби тільки не пропустити черговий кадр, не прогледіти ще одну, дивовижну історію...

Чи варто казати, шо то був черговий виток на спіралі світогляду та накопичення? 😂 Рюкзаки і намети, спальники і коврики, технологічні і легкі, функціональні і корисні речі вже остаточно витіснили із моєї шафи футболочки від Бікемберг, завужені пальто і лаковані тухлі, яких у той момент лишилось і так небагато. Певною мірою це тормознуло мій хом'ячизм, в плані складірування речей, які типу красіві, але геть безтолкові, і Я зовсім ними не користуюсь.

Зрештою, визнаю, що прийдешнє розуміння наскільки мало речей потрібно людині для щастя зіграло зі мнов поганий жарт - мої бажання та цілі, в матеріальній площині, ставали все менш і менш амбітними, Я хотів все менше і часто задовольнявся тим, що вже маю, а керуючись інтернет - філософствуваннями типу "калєкціаніруй мамєнти, а не вєщі" почав відмовлятись від благ цивілізації і дуже сильно занижати свою планку... Та таке розуміння, помножене на мій макси-мінімамалізм і вроджену схильність до передозів, врешті лишили мене з ноутбуком, стопкою книжок та туристичним крамом, що поміщався в мій чималий рюкзак.

Але це вже зовсім інша історія...

* Повна довжина тексту - 3264
Довжина без пробілів - 2780
Кількість слів - 501

Друзі, Я роблю це все на некомерційній основі, та раптом хтось із вас бажає підтримати автора монєткой на нову трембіту, то ласкаво просимо за посиланням! 😘
https://4ipmunk.dyaka.com/donate