DUNE

Неочікувано роздуплився, шо більш, як пів-року (бляха, та рік майже 🤦🏻) геть нічого не писав. Но тут такоє дєло, шо вчора ходив на «Дюну» і то так… складно? Короче, слухайте:

Роботи Вільньова завжди вигідно відрізнялись від усього відзнятого, як поруч так і через океан, та і «Дюна» текуча і в’язка, як мед, і обіймає тебе теплом, що йде від картинки на екрані. Чудовий, вишуканий і привабливий набір акторів у команді «хороших парнєй» і суворо-брутальна естетика антагоністів на межі з відразою, прекрасна гра «короля і слуг», навіть ролі другого порядку поводяться, як і гоже у дорогих і продуманих картинах, це надихає і вражає на стільки, що ще довго відчуваєш те дивне піднесення, що трапляється з тобою після чогось справді хорошого…

Та сюжет книги Герберта, нещадно порізаний сценаристами, досить дивний набір сцен, де багато ключових моментів упущено, а акценти розставлені на моменти, що добре виглядають на екрані, в угоду трендам, таймінгам чи бюджету. Досить дивне заміщення деяких персонажів - як вам темношіра жінка-еколог, що насправді лідер фріменів (фременів?) у народу з ісламським устоєм і устроєм? І то всьо, в купі з дещо перекрученими сценами, піднімає у тобі бурю спротиву, емоцій, що перекривають всю красу режисерської і акторської роботи, і випадають собі в «осадочок», що вже точно не вивітриться…

І ще. Не йдіть в 3D 🤦🏻‍♂️ то окремий вид візуального насильства.