Початок

Я народився в далекому вже 1983 році, на західній Україні, недалечко від мальовничих Шацьких озер, на яких так жодного разу і не побував. Мама з татом нарекли мене при народженні Іванком, та Я змалку не дуже любив це ім'я, і в шкільні роки мріяв, що "От як виросту - зміню собі ім'я на Сірьожу або Андрюшу!". І дуже велику мав претензію за це до батьків... Але як інакше могло бути в простій, робочій родині? Мама - вчителька, тато - працював на заводі, дідусі і бабусі всі родом із сіл, також не виділялись причетністю до дрібної буржуазії

Трохи згодом, батьки перевезли мене в невеличке, за сучасними мірками, містечко, в центральній Україні, де, фактично, і пройшло моє дитинство і юність...

Ще будучи в дитячому садочку, і ніц не знаючи хто йсе такі містер Джонс та гер Месснер, Я мріяв про чудесні пригоди, що чекають мене на моєму Шляху. Я знав, Я був впевнений що всі гори мені по плечі, найглибші моря - ледь дістануть колін, що своєю рудою маківкою я торкаюсь зорів на небі, і однією лиш думкою можу на краще змінити Світ. Я, як і всі діти, мабуть, мріяв про новенький, блискучий велосипед "Орльонок", і що коли небудь, як том Сойєр, Я вирушу в подорож, просто куди бачать очі... Власне, вроджене шило в філейній частині, яскрава фантазія та живий, потужний інтелект не давали мені сумувати - я міг нарулити собі пригоди різної якості в дуже стислі терміни.

То було покоління мрійників...

Ми збирали металолом та здавали на макулатуру все, що попадалось під руку. Тирили на грядках полуницю та топінамбур та робили набіги на сусідні поля по кукурудзу. Ми рубались на арматурах, єк герої "Трьох мушкєтьорів", спускали одне-одного на шнурку для білизни у кар'єр, як у фільмах про спєцназ, вчили прийоми по Брюсу Лі та вигрібали по щам від пацанчиків з району, всіляко спротивляючись варіанту "ходіть под кришей". Ми жили щасливим, безтурботним життям дітлахів, що бігають на стройку щоб опизділицця з третього поверху тарзанки, і мілленіалам того нє понять.

Все навколо було насичене і пронизане романтикою та сюжетами казок, що нам читали на ніч. Ми дивились у нічне небо, і шукали Оріон, вірили, що у самих хащах лісу, живе Лєший, підгодовували молочком Домового та плювали перед себе, якщо кішка переходила нам дорогу. Ми ходили на шкільні дискотеки, викаблукували під "Фхрістайла", і били одне-одному писки в туалеті, змагаючись за першість в черзі на мєдляк з умовною Валюхою. Ми втрачали старих та знаходили нових друзів, у суспільному сенсі - дехто просто губився з переїздами чи школами, що мінялись, дехто - викреслювався з нашого життя жорстко, підло. Хтось з'являвся раптово, як комета на нічному небі; З кимось ми були знайомі неначе все життя, але як з актором другого плану, та раптово виявлялось, що Портос набагато крутіший Д'Артаньяна...

Та попри все - розлучення батьків, ліхіє 90-і, плавно перетікаючі в ризу 00-х, і молодий мрійник Іванко, недотягнувший 7 балів з Українськкої мови, на вступному іспиті до ХАІ і не маючий 700$ шоб "закрить вапрос", одразу-ж після закінчення школи йде працювати. І вже таке доросле життя вносить свої корективи в майбутні плани, і мрія про подорожі відходить на задній план...

Та це вже зовсім інша історія...

  • Повна довжина тексту - 3164
    Довжина без пробілів - 2652
    Кількість слів - 518