КВт

Я в кількадесят слів спробую пояснити - що таке робота в справжньому клубі. (Зразу вангую, шо не вийде))))

Весь другий поверх колишнього "Будинку побуту Луначарка" займав творчий простір клубу "DJAM", та зовсім невеличкою частиною приміщення був, власне, "танцпол". На тій крихітці, з абсолютно стандартною стелею, було встановлено досить звуку, аби влаштувати концерт на день міста, або обладнати стадіон для приїзду невеличккого рок-гурту популярності типу починаючих "ОЕ".

Не пам'ятаю точних цифр, але поруч з барною стійкою у нас висіло 2 "топи" по 10 КВт звуку у кожному, і, вкупі з потужними сабвуферами, це давало незабутні ефекти - на п'ятачку самого бару створювавя такий собі вакуум, де наче і не дуже гупало, але повітря було сповнене вібрацій, як у моторному відсіку теплохода, і бджолиного гулу трансформаторної електростанції.

Ми не чули нічого, крім музики, на відстані вже 15 см, тож розвивали в собі скіли емпатії та читання по губам і пальцям 🖕👌. Флейрінгом ми не гидували, але бармен-шоу особо не влаштовували - ми й так були як магічні павуки з кіна про хобітів, які не дивлячись по сторонам бачили що коїлось навколо на 360º. Читаючи вирази облич та відображення почуттів у скляних очах тусовщиків, ми ловко перехватували на льоту пляшки, що намагались десантуватись з нашого сєрванту - полиць за нами. 😎

Нон-стоп робились якісь дурниці, і разом з усією DJ-PJ-богемою Черкаго ми щоночі відривались, як в останній раз, збирали туси, котрі за об'ємами і категоричністю ще не були знайомі місту на Че, зривали голоси, намагаючись перекричати вініли Бобровського, Анікіна та Коня, і всіляко безобразнічали.

Мужики, то було феєрично. Подякував! 😎🤘

Нє, я навіть нічого не казатиму про те, що самими популярними хлопцями у нас на селі були бармени DJAM-клубу.

Та наперекосяк всій романтиці, царським заробіткам і бєспрорядочним связям є і побічні ефекти...

Вже за звичкою ти не можеш знаходитись в тиші, а нічні зміни та сонна романтика вранішнього добирання домів змазана до одного суцільного кадру, а різниця між днями, що плутаються з ночами не така вже-й велика. Час, не розділений сном, стає одною добою, і стає не так вже-й важливо - ти прокинувся вже завтра, чи ще сьогодні. Гострота тончайшого, восхітітєльного музичного слуху і відчуття прекрасного притупляються, а вихований Мамою смак до гарних речей зводиться до джинсів в смужку 🤦🏻‍♂️.

Я до сих пір погано чую на одне вухо, і, часом, як курка, повертаюсь до візаві одним боком. Спина зірвана від таскання на другий поверх бочок з пивом, а ще - періодичні випадання з реальності та вічний нервовий тік. Ось що таке робота в клубі, гайз 🤷🏻‍♂️.

Всяко було:
Були корпоративні загули, по причині чергового дня народження, були і кількаденні робочі open-air виїзди на фест в аеропорт, які чуло все місто.
Були приємні, майже романтичні історії, і були ночі, що не забудеш ніколи.
Були провтичені свята і днюхи, та біганина в лікарню до Мами, що сильно захворіла, і зустрічі та знайомства, що відіграли значну роль в подальшому, вже теперішньому житті.
Було, шо пів-клубу разом з діджеями кричали "будь здоров!" на мій мощнєйший чих, зпровокований сраними дим.машинами (це такі димо-паро-генератори довейперської епохи), було, шо і таксисти мене, чуток під шофе, не знаю як, телєпортірували додому.

Але, попри все, то були веселі на всю голову часи, за які є шо згадати, та дітям Я про них точно розказувати не стану. Ну, як мінімум, не все... 😜

Та це вже зовсім інша історія...

  • Повна довжина тексту - 3449
    Довжина без пробілів - 2912
    Кількість слів - 547

Друзі, Я роблю це все на некомерційній основі, та раптом хтось із вас бажає підтримати автора монєткой на нову трембіту, то ласкаво просимо за посиланням! 😘 https://4ipmunk.dyaka.com/donate