Склянки

Я почав не дуже тривіальним чином - ми з пацанами розбирали на запчастини старенькі "Жигулі" та "Москвичі" на місцевому авторинку. Це вам не абищо і не шутєєчки шутіть - по 30-40 гривень на руки, станом на 2000 рік, за умови повної відсутності у мене білетів держбанку (випускний у позиченому піджаку, шоб ви понімали), та Я відчував себе ледь не мільйонером! Відклавши з перших кількох зарплат, прикупив собі на секонді крутєйші вельветки з кармана΄ми, кольору "кава з молоком". О, Б-же, що то була за покупка... Тільки вдумайтесь. Я. Купив. За. Власні. Кошти. І зовсім не важливо що саме. Важливо те, що для мене то був КРОК справді важливий - це був безумовний атрибут моєї дорослості. Тепер вже Я допомагав Мамі та мікро-кіндеру, яку, з моєї легкої подачі, назвали Іркою.

Сістер, респект і уважуха 🤘😎

Десь майже через пів-року, досхочу набавившись в автомеханіка, Я, разу з 15-го, піддався на умовляння Мами, і за великим блатом, по дуже серйозному знайомству, мене влаштували на роботу в найкрутіше місцеве кафе, на посаду офіціанта... Романтіка була "ще та" - з 8 годин робочої зміни Я працював 4 - в залі, 2 - на барі, і 2 години мив посуд. Правда, як і всі, в тій ресторації. Там Я знайшов чимало друзів, з якими спілкуємось і до сих пір, а з деякими - навіть поріднились)))

Мене дуже нервувало поняття "прислуговувати", та, слава Яйцям, знайшлося трійко співробітників постарше, які пояснили мені, малому за крок до зриву, що офіціант - це теж професія, у більшості - не гірша за усі інші, що це теж тяжка праця, а різниця між обслуговуванням та прислугою - колосальна.

Жека, Іван, Петруха... Якщо ви колись це прочитаєте - низький вам уклін за настанови, мотивацію, мозгоправство, та гексалітри випитого пива на коуч-сейшинах 😘

Зрештою, Я не дуже довго затримався у фіцах, і мене перевели на бар - на заміну одному з Наставників, що вирішив спробувати себе на іншому поприщі. Гордості моїй не було міри! І вже на барі Я відчув справжній підйом та резонанс... Всі ті пляшки і пляшечки, стакани і бокальчики, шейкери і прочі спіл-стопи - всьо то вабило і захоплювало. А взявши в руки першу свою "Біблію Бармена" (Майкл Джексон, на сєкундочку! 🤩) Я ледь не кончив - такого розмаїття та якості інформації мій мозок, звикший до совєцької літератури, явно не очікував, але дуже хотів.

Я вчився, вчився вдень і вночі, бігав у інтернет-клуби, "гуглив" все, що можна було нагуглити по темі бару та алкоголю, справно переписував то все у зошит, і беріг як найдорожчий рукопис у світі. Я опановував нові техніки, та вивчав нові різновиди алкоголічєских напоїв, розбирався у неочевидних відмінностях та тонкощах вживання, і, вже тоді, почав плекати мрію про великий бар, про роботу в великому місті, всього-лиш одного разу побувавши на екскурсії в столичному боулінг клубі Страйк, на Нивках, де неймовірний і крутєйший Дімка Ред Бул показав нам що таке "давать копоті", і надихнув на нові свєршенія. Та...

...Київ. Холодний і брудний (грудень місяць, пардонтє), з кашею під ногами, існуючий ніби в іншому вимірі і іншому темпі, з сірими, неввічливими людьми, що завжди кудись спішать, жахливою шаурмою та циганами на вокзалі. То було місто мрій. Але мені ще було чого робити в рідному Черкаго.

В якийсь момент Я вирішив, що пора дорослішати далі, і ризикнув, після вислуги у 3 роки, якогось здоха пішов працювати в нову місцеву газетку - торгувати рекламними площами. Класичні холодні дзвінки, марні спроби впевнити власників малого бізнесу в необхідності і перспективності реклами, і десь за дві місяці мені, піздюку, нарешті дійшло - моя стезя - десь там, між пляшками і стаканами, по ту сторону "бар'єра". Такшо, дуже довго не роздумуючи, влаштувався в один новенький, прогресивний і дуже-дуже душевний клюб...

Та це вже зовсім інша історія...

  • Повна довжина тексту - 3745
    Довжина без пробілів - 3139
    Кількість слів - 609

Друзі, Я роблю це все на некомерційній основі, та раптом хтось із вас бажає підтримати автора монєткой на нову трембіту, то ласкаво просимо за посиланням! 😘 https://4ipmunk.dyaka.com/donate