Мікро-Транскарпаття, або "Гастро-тур вихідного днє"

*як влупити за 2-3 дні шось лайтове, але не дуже тривіальне (але то не точно)
Наш загальнонаціональний локдаун потихеньку си кінчає, тож осьо вам ідейка для туру вихідного дня 😁
Минулої осени збігали з товаришом такий собі ПВД чи вікенд-тріп - із Заросляка, через Велику Козьмеску, з заходом на меморіал - трохи моторошне старе австрійське кладовище, і далі на Козьмещик та Лазещину, з ночівлею-колибінгом та неймовірною природою Карпат, переїздом у Ворохту і неймовірними гастрономічними пригодами, що супроводжували нас весь тріп 😎

Фоточки, за нестачею контєнту, будуть з різних походів, але суть передана вірно! 👌

Щоби зекономити хоч трохи часу на добиранні з Київ-сіті, і не прилипнути на всі гроші світу - ми взяли квитки до Івано-Франківська, на поїзд, що прибуває о 5:45 і під відерце гострих крилець з KFC рушили у путь (слава яйцям, прибули без запізнень). Зразу-ж, по приїзду до Станісловова, обілетились в касі автовокзалу на автобус до Ворохти, бо на то є...

Лайвхак: З наглою мордою та білетом, придбаним у касі автовокзалу, маєш право на посадочне місце в автобусі, незалежно від того, чи там вже хто примостився, чи ні. Водій своїх "пасажирів" пересаджує прям тієї-ж миті.

З Ворохти, від центру (біля магазинів), вже давно курсує "маршрутне таксі" до Заросляка, за більш-менш адекватні гроші. Власне, так і поїхали...

У Заросляку - швиденьке перевдягання та стриноження під напліцак, та вйо по зеленому маршруту (як на Говерлу).

Далі, як вилазиш з лісу, треба добре думати і дивитись в навігацію, бо там можна пропустити поворот. Вобше нефіг дєлать - власне, ми трошки блуконули, причому - з абсолютною впевненістю, що йдемо наліво по хребту - пішли у сторону Кукуля, зробили коло через автрійський меморіал (нічого прям супер-цікавого там немає, крім великої кількості окопів, колючого дроту, великого меморіального каменю з повідомленням про те, шо у війну тут полягло ціле відділення австріяк, та костей, що вимиває дощами), потім повернули взад і вийшли вже перед Говерляною. Дічь якась 🤪 Поки блудили і чекали кумпаньйонів (які завдяки одному нашому чуду, шо "знає короткую дорогу" виперлись аж на Велику Козьмеску), трохи померзли, тож грілись запашним домашнім бехєром, під дивовижне поєднання пармезану, копченої ікри мойви на галєтах "Раціон" і ніжної підчеревинки у травах "по італійськи". Ну і у гриби сходили по дорозі.

Тут можна зрізати, чи подовжити маршрут:
1. Піти просто зразу на полонину Козьмеска (але, власне, похід тоді буде дуже коротким), бо від Зарослякка там година-півтори ходьби.
2. Піти через Говерляну / Говерлу, і майже ніде не позначеною стежкою спуститись на ту-ж саму полонину Козьмеска.

На полонині Козьмеска є купа місця для наметів, та-й у самій колибі можна заночувати - до ваших послуг нари на 6-8 чоловік. На всяк випадок - повідомляю: колиба зазначена як об'єкт RA-028 у реєстрі рятувальної служби.
Зв'язок українських операторів на полонині є, можна впевнено здвонити, а на деяких апаратах - ще-й у інтернет пускають. 🤓Восени колиби були вже пусті, але, кажуть шо влітку там у гуцулів можна купити добренної бриндзі!

На полонині зразу погобідали, нашвидкоруч забацавши на аперитив зупу з цибулі та свіжесеньких, тільки-но набраних білих грибів

Та основна ціль нашої подорожі була у великому казані восхітітєльно запашного бограчу, з кількох видів мнєса, цілою веселкою овочів та зелені, гуляшкремом і купкою приправ, якого ми надвечір наварили на вогні, і придєлали під щедрі возліянія домашніх настоянок та делікатесів. Шеф Умка, ще раз - подяка і низький уклін 😘То було фист файно!

Вода на полонині є, прямо біля колиби. На випадок, якщо струмочок підсох - метрів за 150 у сторону Козьмещика (вниз по жовтому маршруту) є ще один, більш потужний струмок. Власне, там-же починається сильно секретна стежка на Говерлу 😉

Зранечку, або ближче до обід, вмивши біле личенько та познідавши, можна рушати в путь! Ми обрали напрям Козьмещик - Лазещина (жовтий маршрут). До урочища Козьмещик там всього 6 км, до ЗД станції Лазещина ще +11, перепад висот досить великий, біля 900 метрів, але то все "з гори", тож можна розраховувати на пів дня ходу з перекурами і чайною церемонією.

Ми, того разу, нікуди не поспішали, то зупинились ще на одну ніч у дядьо Міші (хата біля ставка) - до Ваших послуг прекрасні 2-3 місні кімнати, сауна, гарячий душ, общакова кухня з газовою плитою. Можуть навіть покормити, але за сильно попередньої домовленості. Зауважте, шо зв'язку там ніц нема, аби подзвонити треба трохи пройти вгору стежкою на Говерлу.

Лайвхак: у того-ж пана Михайла можна просто по дорозі прийняти гарячий душ, за зовсім гуманні гроші, і продовжити шлях вже з чистою Ж* 😏
Також, за необхідності, з Михайлом можна домовитись за трансфер у цивілізацію. (кому цікаво - контакти надам по запросу)

Від Козьмещика можна чудесненько сходити радіалку - Петрос, перемичка, Кукуль (для упорків). Ми прогулялись в сторону Петроса, не дуже високо і зовсім не далеко, але краєвиди були прям на "пятьорочку" і пофігу, що небо затягнуло хмарами.

Познайомившись з місцевими гуцулами, набравши кунтактів та корисної інформації, домовились в одного газди за вечерю, але замісь смаженої з салом картоплі, овочів та печеного мнєса отримали по мисці макарон, салат з капусти та восхітітєльно ніжні домашні котлети з невизначеного нами виду звіра, бо "Беріт хлопци вже шо є, бо так сі стало, мушу їхати". На дорожку газда розколовся за котлєти - "Та то, хлопці, з лісової комори, трошки оленя було..."

Зранку запарили каші, поснідали і пішли на Лазещину... Дуже хотілося борщу із салом, тож перли на 5-ій космічній.

По прибуттю в Лазещину - почалися пригоди. Колиба зачинена, ресторація в центрі - drinks only, навіть бутербродів нема 😢 Недовгі пошуки магазину були увінчані успіхом, парочкою гидотних паніні, банкою консервованої квасолі та контрабандним імпортним пивком. Ну, а мужику після галет і субліматів хіба багато треба?
Нє. Акурат по три баночки на ліцо.

Одразу попереджаю - народ в Лазещині трохи дикуватий, нічого толком не знають чи роблять вигляд, і дивляться на туриста як на нові ворота. Такшо - збагойствіє, панове, і гугл вам в поміч.

За допомогою обривків інформації, отриманої від місцевих, та прекрасній програмі-виручалочці "В Похід" визначились, що нам краще всього евакуюватись у сторону Ворохти, і краще всього добиратись "раховозом". До ЗД станції дістались по навігатору. Власне, станція - залізна будка, викрашена в синій колір. Наскальная живопісь, місцеві об'яви та розклад потягу (актуальний на осінь-2019!!!)

Пару селфачів, десяток анекдотів, пачка сємок, три години очікування - і золотий ключик у нас в руках!

Раховоз - дизель-тягач, два, на диво чисті, плацкартні вагони, білети по 9 гривень і вйо до Канади до Ворохти!

Їхати наче і не довго, але контєнт ніхто не відмінєв! 😎

Ну а шо було далі - детально розповідать не буду, бо то вже повне бєзобразіє і суцільне поглинання густого, червоного єк кров, пахучого борщу, під сало з проріззю, хрумкі деруни з домашньою сметанкою і дуже дивну, але душещіпатєльну настоянку у кафе "Говерла" 🥴 Ще у них варенички нівроку, з шкварками або сметаною, можна взяти асорті вареників - майже 800 грамчиків нямки.

Слідуючого дня було два види вельми непоганої піци з майже італійської ресторації "Золотий Ріг", які ми влупили у потягу на Київ-сіті, під дефіцитне чеське пиво, і досить рання вечеря у привокзальній "Ложці" в Івано-Франківську. А ще десерт у вигляді двох вєсьма прилічних хот-догів на вокзалі у Львові 😁ну ясне діло - під творіння місцевих броварів.

Додому Я повернувся єк колобок... +2 кг і блискучий генеральський писок.

Подорожуйте, друзі. Пам'ятайте кожний момент і посміхайтесь сонечку, вітрові і усьому навколо. Не витрачайте час на грусняшки і цінуйте кожний зжертий вареник!