MUSIC

Я вже якось розказував, шо Я є людина музична, ну або омузичена, чи музиковата, тут вже як подивитись на то всьо. Із самого малечку, як бабця заспівала мені малому «Несе Галя воду», з самого першого разу як в кіно про «Санта-барбару» я побачив і почув чудовий концепт поєднання відеоряду і аудіодоріжки - Я ні хвильки не прожив без саундтрека. Музика мотивує і заряджає, спонукає або заспокоює, рухає мене вперед всю дорогу, або, часом, заставляє зробити зупинку.

Зара вже мало хто згадає, але у дрімучі часи, коли про інтернет ми навіть ше не чули, музика добувалась у нерівних баталіях і несамовитих торгах за касету з умовними новинками зарубєжной естради. Я стояв у всратій черзі на пів-базарчика на юго-западному, шоб, з пацанюрами в складчину, купити тую касєту, замасковану під «Союз-94», вже трийцять разів переписану доісторичним піратом дядьо Жорой на підвалі, шоб ше десіть раз переписати її на китайському магнітофоні, і слухати отриману кашу на максималках, в колоночках типу С-90, неодмінно виставленими у вікно, бо мої сусіди теж слухали хорошу музику.

Справжнє аудіофільство почалось, коли мені подарували плеєр… Він жував дорогоцінну плівку, і розтягував звуки на підсівших "пальчиках", він тріщав і гремів у мене на поясі так, шо аж шлунок підскакував, але то була майже свобода! Я крутив ті кляті касети олівцем, шоб економити батарейки, бо то був піздєц який дефіцит, і міг на глаз оприділити кіко тре раз ту касету крутнути, шоб відмотати одну пісню.

Ми ше малими слухали то, шо слухають батьки, і ше плюс трошечки. Ми були такою собі покращеною їх версією, в деякому сенсі. Всьо, від Валєри Сюткіна і Олександра Яковича до Кріса Рі, впереміш із Красной Плєсєнью і молодими Продіджи. Музика неабияк впливала на неокріпші молоді голови і характери, і найбільший вплив, ясне діло, на нас мали імпортні культури - реп, брейк, хіп-хоп, рок, метал, і інші інгредієнти музичного вінегрету, під назвою МТV. Ото нас і паяло…

Хтось носив широкі штані з матнею до колін, і жовті робочі черевики, і всі чьотко розуміли - пацанчик на стилі, пацанчик слухає хіп-хоп. Ше в арсеналі таких пацанчиків була футболка ONY-X або 2Pac, ножик на кармані, або арматурина в штанині, як заповідав вєлікій 50-сент. Поводились такі гражданє з викликом, як їх кіношні прототипи, хоч і досить безтолково, бо бійка і матня між колін - то шось із фантастики про Брюса Лі.

Були упорки, шо носили серед літа тяжезні забацані косухи, берці і, як правило, патли нижче плеч - тут, к гадалкє нє хаді, репертуар обирався між Арією, Цоєм і прочімі радянськими бунтарями. Десь удома, по тихому, такі чуваки слухали шось типу Лед Зеппелін чи Ганз-унд-Розес, і нямали мамкину кашу з молоком, але на публіці поводили себе як п’єні в штири дупи тварини, і трясли гривами під якусь дуже експерементальну панкуху. Тут превалювало тяжке озброєння, яке ніде і ніколи не використовувалось - шматок ланця від лісапєта, тупий китайський Ремба-ножик, або знайдена в кущах поліняка. Драчки виглядали «на троєчку», ну бо спочатку були щедрі возліянія портвєйну «777».

Були і пацанчікі в спортівках, але там з репертуаром і музичним розмаїттям вобше пічаль.

Ще зі школи, у міру своїх можливостей, Я пробував і так, і інакше - намагався слухати Децила, і Айс Кьюба, викаблукавать нижній брейк під вобщє не пойми шо і носити широченні штани… Попізже пробуав хард-рок-стайл, з Менсеном і Металлікою в репертуарі, і відповідним антуражем… Потім - клубна культура, сезону 2003-2005, і вообще не понятно як Я там вижив. Жоден з тих стилів не прижився в мені, хоча серед моїх товаришів є послідовники і тих, і інших течій. Війни між ними немає, але, коли заходить мова про музику, дивляться одне на одного єк на гівно - з гори - вниз, і легкою ноткою співчуття. А Я-ж все не можу втямити - як можна обмежувати себе репертуаром конкретного стилю, чи, прости осподи, одного гурту, коли музики навколо так багато?! І вона різна, крута, весела і сумна, і кожна композиція, в певному розумінні, неповторна… Це типу як у супермаркеті - на полиці 100+ видів м’ясних виробів, а ти купуєш «Сєрвєлат». Ну, бо стиль, скрєпи і всьо такоє

Мені весь час здається, шо такі люди лукавлять, і по-тихому підслуховують Пугачову і пускають скупую слєзу під творчісь ВІА «Гра», зразка Наді Мєйхер. Нема питань, в ефірі дуже-дуже багато сміття, особливо зараз, коли групки-одноднєвки видають на гора дуже модну шумову завісу, але совєршенно не понятно де грают, а де співают. Це називається «експерементальна музика», або «наївне мистецтво», трясця його матері, і вже точно-точно лукавлять люди, шо з захопленням і піною з рота, але зі страхом в очах кричать, шо їм то нравиця і майбутнє саме за цим, і шо дайош більше фестивалів! Ну і так далі, де все зведеться до «кіч, двіж, музика правільная»…

Зараз Я мав-би розказати про свої музичні вподобання, про плюси, мінуси і подводні камені мого аклектичного підходу і шльопнути ше півтищі слів, але, так сказать, буду краток. Нате вам підбірку на кожен день і всі випадки життя. На жаль, багато дуже хороших пісень просто не вписуються до неї по загальній стилістиці і темпу, такшо Я їх просто не додавав у плей-лист. Та, врешті, вийшло непогано - самі слухайте)

* Повна довжина тексту - 4914

Довжина без пробілів - 4126

Кількість слів - 789

https://open.spotify.com/playlist/4fBxteQchf7stOH86uo94K

Друзі, Я роблю це все на некомерційній основі, та раптом хтось із вас бажає підтримати автора монєткой на нову трембіту, то ласкаво просимо за посиланням! 😘

https://4ipmunk.dyaka.com/donate