Next

2005, my very first photo in Kyiv

Так сі стало, шо за якимось дивним покликом серця і натиском шила в філейній частині, не зважаючи на всі плюси життя в рідному місті, Я таки поїхав у Київ. Спочатку - ганяв на вихідні, насолоджувався промєнадами, компанією, столичними краєвидами, диковинними видами транспорту і прочіми Хрещатиками (ну тільки от не починайте, шо тут нічого робити/дивитись), і, врешті, знаєте як воно буває, коли чогось справді хочеш - згодом Я отримав оффер на роботу у (на той час) єдиному, великому і могучєму 5★ готелі у самісінькому центрі Матєрі Городов Рускіх. Але і без складнощів не обійшлось.

Я досить швидко вчився (ну, Я так думаю), і разу з 10-го перестав тупити на ескалаторі і допер шо таке черга на маршрутку - мені, жителю провінції, то було шось дике і непонятне, все-одно якби в вагоні метро за проїзд передавати, або жерти шавурму на туалеті шопінг-моллу - у нас на селі першим в маршрутку залазив сільнєйший! Ше сильно напрягали три години в рейсовій душогубці Черкаго - Київ, але то таке, могрнув - і вже приїхав, тільки булки болять від дубових сидінь. Візит, приблизно, на 3-й Я вже звик до переїздів, перестав скрізь ходити у білій сорочці і десь у місті виглядав єк корєнной житель столиці.

Трохи важче було у нерівній боротьбі з топографічним крєтінізмом. Навігацію тоді ще не ізобрєлі, і орієнтування на місцевості проходило за кишеньковим атласом "Громадський Транспорт Києва", нафіг збитим внутрішнім компасом "Сєвєр дєто рядом" і язиком, що "до Пітєра доведе". Географія столиці було дещо складніша від рідної провінції, такшо перші кілька раз Я бігав на Бесарабку від метро Університет. Згодом мені доперло, шо від Хрещатика ближче, але, було діло, Я промахувався і вискакував через Майдан Незалежності. І десь лиш через пів-року колєги мені підказали, що у нас зовсім під боком є Театральна. 🤦 З домашньою адресою - та сама історія - Я рік бігав на Житомирську, бо пряма дорога, а виявилось що майже у сусідньому дворі - Академмістечко. Ясне діло, шо всі ці маньоври проходили з абсолютно невозмутімою мордою ліца, бо покер-фейс тоді ще не придумали.

Дуже - дуже складно було не крутити перископом по сторонах, і дивитись на дорогу та під ноги. От ви бачили, що майже на всіх будинках Бульвару Шевченка різна ліпнина, немає двох однакових барельєфів, дверей, чи дахів? Чи що пам'ятник Щорсу і Проспект Перемоги вигідніше виглядає на заході сонця, а Богданові Хмельницькому і Софія - удосвіта? А мені, тільки-но понаєхавшому, знаєте єк було цікаво!? Ха! А які світанки можна зустрічати біля стелли на Арсенальній, чи заходи сонця на Пейзажці... Хоча нє. Пейзажка - попса 😎 Все-ж найсоковитіше - це вечори на Лисій горі, хоча краєвид вже увєрєними темпами забудовують 🙁 але Я так скажу - якщо ти бачишся із Сонцем надвечір - воно торкається твого серця... Те-ж саме зі світанками, але тут - кожному своє.

Але найскладніше було не дивуватись місту контрастів і пройо*баних амбіцій 😜 - Київ сповнений незрозумілих явищ, типу як по одну сторону Проспекту Перемоги лупить дощ і стоїть чорна хмара, а на протилежній - яскраве сонечко і дєвки в сарафанах (через дорогу, бігме Б-же!). Він сповнений хороших, добрих, світлих, чесних, активних людей, але різної мразоти, кундомів і циган на вокзалі теж хватає. І так далі, і так далі... Ця біполярність дивувала і бісила одночасно, але пізніше Я закохався в неї.

В Києві зі мнов трапилась перша перепічка і перша устриця Фін-де-Клер, перша кав'ярня якоїсь-там волни і перший стріп, перша помилка у пачпорті та перше вино Нового Світу, перший "Дозор" ііі...

...і, це вже зовсім інша історія... 😎

  • Повна довжина тексту - 3547
    Довжина без пробілів - 2981
    Кількість слів - 573

Друзі, Я роблю це все на некомерційній основі, та раптом хтось із вас бажає підтримати автора монєткой на нову трембіту, то ласкаво просимо за посиланням! 😘 https://4ipmunk.dyaka.com/donate