4ipmunk
@4ipmunk
Бурундук. Дві полоски — бойовий окрас, а не діагноз. Genius. Will travel.
5 Followers
35 Following
Story

Епілог

Я довго сумнівався, що брати за тему нового оповідання, і, врешті, прийшов до висновку, що таки пора підняти дещо пікантну, проте, з іншого боку, безмежно приємну тему, що переслідує мене протягом всенького життя. Що цікаво, Я дізнався про цю цікаву штукенцію і її безмежну силу лише кілька рочків тому. Це дивне на сьогодні явище, з силою якого ми зустрічаємось щодня, щогодини і щомиті, самі при цьому являємось як приймаючою стороною, так і тим, хто віддає. Такі собі домінант та сабмісів.
Розумієте про шо Я? Оце і странно... 😂

Altitude

На моєму шляху виникали і зникали люди різного ґатунку, деякі залишали по собі слід, немов комети, деякі щезали безслідно. Декого Я не міг забути, а хтось ніяк не міг позбутись мене, і у тому вакуумі ставало все більш і більш незатишно й огидно. Та деякі люди виникали на моєму шляху яскраво і ефектно, як наднові, і зароджували своїми появами цілі галактики - сукопності нових звичок і захоплень, що переростали у залежність, світогляд та власну філософію. На моєму шляху трапилась Людина, що, без перебільшень, змінила мене і моє життя, Людина, що показала мені стежку, яка дещо відрізнялась від тротуару, яким Я крокував. Людина, яка своїм "Прівєт, Ванька!" щоразу викликає у мене радісну аритмію і передчуття чергових неймовірних пригод.

Шум

Більше року, на тлі покатушок у Дозор, відбувались мої маленькі і великі, глобальні і непомітні, соціально - статусні зміни, і такий дивний процес, що ніяк не назвеш дорослішанням, якому Я всяко і дико чинив спротив, але змужіння. На той час змінилось багато людей і багато води, змінились ролі та актори, місця та сонце над нами. В якийсь момент Я думав, що все пропало і закінчено, що справжніх людей на мапі світу не залишилось, і що вже точно ніколи знову. Мені марились найстрашніші картини завершення шляху тут і зараз, та врешті, Я віддєлався ще одним штампом у потертому паспорті і мінус кількома контактами в телефонній книзі. 😜

ДЗР

Одного разу мене покликали в "Дозор". Вийшло теє абсолютно випадково - друзяки підібрали мене після роботи, і ми вклинились в процес вже, фактично, посеред двіжухи. Єссно, шо ми не застали інструктаж, мотівірующіє рєчі і різноманітних застережень типу "не лякайте карєнних, їм там ще жить". Ми приїжджали на локацію, поволеньки вигружались із машини, з ледь жеврівшими ліхтариками з переходу шукали якісь «коди», які ніхто в очі не бачив, лізли хто - куди, і раптом, із якогось невидимого штабу, дізнавались, шо то "хомяк", грузили сраки в машину і чекали чергової хом'якоадреси.

Крок

Мій ненаситний, але невиспаний і втомлений опісля нічних, мозок псіхував, влаштовував саботажі, але переварював неймовірні кількості інформації, що потрібно було засвоїти для прийому на роботу в 5⭐︎ готель. Ясне діло - було тяжко спочатку, особливо з назвами, що не-пойми-як-писати, а вже шо як вимовити - взагалі епік фейл. То зараз Я можу ляпнути шось типу "Болінже лє Гран Анне Брют Розе Резерва Ей-Оу-Сі» навіть без вдоху, і, під кружечку чого поцікавше, розказати чому саме цю марку пив Джеймс Бонд, хоча все своє літературне життє любив Таттінже… А тоді у мене була задачка-неберучка з винної карти у 400+ позицій і більше сотні міцних напоїв, про які Я мав знати хто-де-як-коли виготовив цю пляшку, коротку історію винокурні, основні характеристики і відмінності, поділ по регіонам і особливостям аромату, не зважаючи на тип алкоголю і, звичайно, мої улюблені улюблені питання - «В яку сторону дивиться куріпка на етикетці Феймоус Гроус вінтаж»? Єк не знав - провалена атестація і недопуск до роботи. Більше тижня Я мучив колєгів і доступні ресурси, але атестацію таки здав. З третього разу 😜

Next

2005, my very first photo in Kyiv

Так сі стало, шо за якимось дивним покликом серця і натиском шила в філейній частині, не зважаючи на всі плюси життя в рідному місті, Я таки поїхав у Київ. Спочатку - ганяв на вихідні, насолоджувався промєнадами, компанією, столичними краєвидами, диковинними видами транспорту і прочіми Хрещатиками (ну тільки от не починайте, шо тут нічого робити/дивитись), і, врешті, знаєте як воно буває, коли чогось справді хочеш - згодом Я отримав оффер на роботу у (на той час) єдиному, великому і могучєму 5★ готелі у самісінькому центрі Матєрі Городов Рускіх. Але і без складнощів не обійшлось.

КВт

Я в кількадесят слів спробую пояснити - що таке робота в справжньому клубі. (Зразу вангую, шо не вийде))))

Склянки

Я почав не дуже тривіальним чином - ми з пацанами розбирали на запчастини старенькі "Жигулі" та "Москвичі" на місцевому авторинку. Це вам не абищо і не шутєєчки шутіть - по 30-40 гривень на руки, станом на 2000 рік, за умови повної відсутності у мене білетів держбанку (випускний у позиченому піджаку, шоб ви понімали), та Я відчував себе ледь не мільйонером! Відклавши з перших кількох зарплат, прикупив собі на секонді крутєйші вельветки з кармана΄ми, кольору "кава з молоком". О, Б-же, що то була за покупка... Тільки вдумайтесь. Я. Купив. За. Власні. Кошти. І зовсім не важливо що саме. Важливо те, що для мене то був КРОК справді важливий - це був безумовний атрибут моєї дорослості. Тепер вже Я допомагав Мамі та мікро-кіндеру, яку, з моєї легкої подачі, назвали Іркою.