.Радіалка

Пішли ми якось у похід. І маршрут цікавий вибрали: Ділове — Поп Іван Мармароський — Поп Іван Чорногірський — Говерла — Петрос — Кваси.

Шоби оптимізувати трохи наше добирання (бо найкращий прогноз по громадському транспорту — то прибуття в Ділове вже по обіді, що неприйнятно, адже того-ж дня ми мали вискочити аж на полонину Лисича), ми доїхали до Франківська, а звідти на приватному перевізникові “дядьо Славік” рванули вже на Закарпаттє…

Треба визнати, що цей самий дядьо свою роботу знає добре, бо вже об 11-й годині ми були у Діловому з маленьким смішним пермітом від прикордонників, на перебування в прикордонній смузі, двічі напившись чаю та готові до виходу на путь істинну.

Тож, не зволікаючи, попхали по маршруту, доки нам голови не намочило.

Не пройшли і кілометра від села — застава з 3-х молодих бикуватих прикордонників — аусвайс, папірен… Ще кілометр дороги — і дуже схожий на душмана дядько, з посвідченням працівника КБЗ, обілетив нас на 30 грн з носа — за перебування в заповіднику.

Далі — 12 км розмитої дороги, з дощем і перервою на обід… Саморобний тент з плівки PolyCryo того дня виручав капєц як…

Від всієї щирої, української душі, набрьохавшись у багнюці та форсувавши кілька струмочків ми допхались до підйому на Дубовець…

Дощ, канєшно, додавав антуражу нашій процесії, та бойового духу ми не втрачали! Навіть попри те, що температура почала падати. Година ригатєльного підйому до пол. Дубовець — і не спиняючись шуруємо далі, бо там зайнято просто ВСЕ! 😳 я такого навіть на Бограчі в День Туризму не видів…

Ліворуч, по дорозі на Берлебашку… Ще година (чи більше?) підйому, і я починаю пригадувати якого здеха я сюди поліз… Навіть забув про підшлункову, яка під нагрузкою дуже неприємно про себе нагадала 😵

Не знаю скільки ми йшли до повороту на Берлебашку, але то було дууууууже довго… І боляче…

Друзі, не запускайте на самоток таку дрібничку як панкреатит…

Мармароси додали нам трохи розмаїття в дорожне покриття… Сніг. Рихлий, по коліна, мокрий і зі струмочками та глиною під ним 😍 задоволення не для слабонєрвних і дітей з слабким імунітетом.

Менш із тим, таки вилізли на пол. Латундур — рахуй вже місце стоянки — бо в 💯 метрах вже-й Лисича. Та тут такоє дєло — Лисича вся пливе — жодного місця під намет, а в нас вже смеркає, та-й вітер на полонині вже не торт, і температура близько 0⁰… Хоч дощ перестав — вже шось))

Почали пошук місця під стоянку — велика нова колиба зачинена, до “бані” бігти трохи далеко. Спробували хатку на гребені (вище знака метрів на 50) — Bingo!! Відчинено, є нари (на 5 чоловік), стіл та пічка яка нещадно чадить. А от з дровами — швах. Нема зовсім. Наскубли якихось кущів, назбирали гілок, та влаштували атлічну димовуху! 😎

Тим часом дощ припустив втричі сильніший… Тому, хто ставив цю хатку та залишив її відчиненою, сподіваюсь, кармою вернеця в зачот…

Ночували як царі — ніде не дме, не тече, навіть миші поводились тихенько, тільки під ранок влаштували якусь коротку груповуху.

Ранок видався не менш дощовим. Пів-ночі проспавши в перемішок з думками, прийняв рішення йти донизу, назад в Ділове. Амбіції туристо-альпініста були повністю биті картою здоров’ячка, за яким Я ніколи особо і не слідкував 😕

Тож, забравши в камрадів надлишок продуктів та спорядження, попхався вниз…

Власне, доповз я досить успішно (десь 5 годин без копійок). По дорозі хоч і набавився з камерою та все-таки дещо зняв…

Річка — Невеличка, на ймення Білий Потік 🚣‍♂️

Такі от діла 😜 Та всі живі, помірно здорові та майже готові до нових вершин!

Зірвати мені сезон? Тащщаззз… 😎

🖖

Метки: ,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *