Passenger #4

Є така штука, що існує на просторах колишнього СНД та у пост-савєтскіх головах, називається «залізниця». Поїзд не як засіб дешевого пересування з точки «А» в Мухосранськ і назад, а як ритуал і релігія.

Це прийти в купе, і не вагаючись ні хвильки, голосно об’явити попутчикам, шо «надо пєрєвдіцця, атвєрнітєсь». Мовляв — киш, дикі, з мого купе — каралєва прийшла! Ну як прийшла… Ну як королева… Хвилин 20, по-жентельменськи ізображаєш із себе дуже необхідну деталь коридору, і витримавши тяготи і лішенія тихенько шкрябаєшся в двері — а там — банкет у 3 прибори: яйка-млєко-сало копчене-ковбаси-пиріжки з печінкою і прочє безобразіє. Ясне діло все це благолєпіє жеруть в 2 мордяки «бабко-каралєва» з внученям, голосно чавкаючи та дуже музикально підпердують всій цій процесії. Наче без того ми вночі померзнемо… І от, коли вже, в і без того жаркому купе, настав повний армагєдєц, спливає питання, як пінопласт серед річки: На хіба воно треба, гражданє? Чи з голоду боїтесь померти? 😉
Та абстрагуюсь, виходжу в тамбур і наблюдаю, як в ТВ-вежу міста Станіславів б’є блискавка…
Метки: , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *